МАТЕРІАЛИ ІНТЕРНЕТ-КОНФЕРЕНЦІЇ з нагоди 150-ї річчниці від дня народження М.С.ГРУШЕВСЬКОГО
Вшанування 150-річчя від дня народження
Михайла Грушевського
150-річчя від дня народження видатного українського державного та політичного діяча, Голови Центральної Ради Української Народної Республіки Михайла Грушевського цього року відзначать в Україні на державному рівні.
Про це йдеться в Указі Президента Петра Порошенка, опублікованому 9 лютого 2015 року.
Президент доручив Кабінету Міністрів України утворити Організаційний комітет з підготовки та відзначення 150-річчя від дня народження Михайла Грушевського.
Серед заходів з відзначення 150-річчя Михайла Грушевського – проведення у вересні 2016 року Днів Михайла Грушевського в Україні; проведення у м. Києві та інших населених пунктах урочистостей за участю представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадськості, науковців, церемонії покладання квітів до пам’ятника М. Грушевському у м. Києві, а також до пам’ятних знаків, установлених на честь видатного українця в інших населених пунктах держави.
У містах і містечках пройдуть конференції, круглі столи, наукові читання, присвячені популяризації наукової, державотворчої та історико-культурної спадщини М. Грушевського, буде забезпечено проведення відповідних заходів в іноземних державах, зокрема в Республіці Польща, Грузії, Чеській Республіці та Республіці Австрія. На відзнаку 150-річчя від дня народження видатного українця буде викарбувано та введено в обіг в установленому порядку ювілейну монету, випущено в обіг поштову марку та конверт.
Районні методичні об'єднання вчителів суспільствознавчих дисциплін, заступників директорів з виховної роботи та класних керівників ініціюють проведення конференції з нагоди 150-річчниці від дня народження "батька історії України", яка відбудеться 22 січня 2016 року на базі районного методичного кабінету.
Історичний аспект:
1. Михайло Грушевський: життя і діяльність
Автор: Мороз Вікторія Валеріївна, вчитель історії Торговицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Є.Маланюка Новоархангельської районної ради Кіровоградської області.
Михайло Грушевський походить з давньої, знаної ще з XVII ст., духовної родини на Чигиринщині. Рід мав козацькі корені та первісне прізвище Груша.Михайло народився 17 (29) вересня 1866 року у Холмі (нині Польща), де його батько, Сергій Федорович Грушевський після закінчення Київської духовної академії працював вчителем словесності. Виріс на Кавказі. Виховання, розповіді батька та рідкі поїздки в Україну рано збудили в Михайлові зацікавлення та вболівання за долю Батьківщини. Під час навчання в Тифліській гімназії у 1880-1886 рр. почалося свідоме захоплення українською історією та літературою, пошук свого місця у справі служіння Україні.
З 1886 року Михайло продовжує здобувати освіту на історико-філологічному факультеті Київського університету. Грушевському поталанило на справжнього вчителя — відомого історика, професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом він підготував свої студентські наукові праці, які не втратили свого значення і сьогодні, захистив магістерську дисертацію.
За рекомендацією В. Антоновича 1894 р. Михайло Грушевський отримав посаду професора першої на українських землях кафедри історії України у Львівському університеті.
Десятилітня доба Михайла Грушевського у Львові (1894-1914) — це курси лекцій в університеті, це створення власної історичної наукової школи, це напружена праця в Науковому товаристві імені Шевченка (очолював з 1897 р. по 1913 р.), яке завдяки організаторському таланту вченого по праву мало статус нетитулованої Української академії наук, це неперевершена видавнича діяльність (лише "Записок Наукового товариства ім.Шевченка" за його редакцією вийшло більше 100 томів, крім того сотні наукових та науково-популярних видань українською мовою).
Вершиною наукової діяльності М. Грушевського стала реалізація його мрії ще з київських студентських часів — написання суцільної історії України. Перший том фундаментальної "Історії України-Руси" побачив світ у 1898 році. В основу цієї праці була покладена розроблена автором історична схема самостійного розвитку українського народу від найдавніших часів, що аргументовано спростовувало прийняту російською історіографією концепцію про єдину загальноросійську народність-колиску. Послідовники Грушевського назвуть його "Історію України-Руси" метрикою українського народу, поставивши в один ряд з Шевченковим "Кобзарем".
Наукова концепція Грушевського історика про етнічну соборність України стала національним ідеалом Грушевського політика. До 1906 р. він, працюючи на Галичині, широко використовував конституційні свободи Австро-Угорщини для піднесення національної свідомості українства. Коли подібні умови виникли в підросійській Україні, розгортає свою діяльність і в Києві: створює наукове товариство, переносить зі Львова окремі видання, випускає газети, відкриває книгарні.
Грушевський здобув заслужений авторитет провідника українського руху, а отже став небезпечною особою для урядових кіл як Росії, так і Австро-Угорщини. З початком І світової війни повертається до Києва, де відразу ж був заарештований. Заслання відбував у Симбірську, Казані, Москві.
Після Лютневої революції в Росії у лютому 1917 р. український народ тримав можливість здобути власну державність. Цю боротьбу очолила Українська Центральна Рада — єдина парламентська інституція, утворена на руїнах самодержавства. Визначальним принципом творення українського парламенту був широкий демократизм. До його складу ввійшли представники всіх політичних партій, товариств, спілок, ради військових, селянських, робітничих депутатів, всіз українських земель та українських колоній-громад, національних меншостей. Легітимність Української Центральної Ради забезпечив Всеукраїнський національний з'їзд. Таємним голосуванням практично одностайно головою українського парламенту був обраний Михайло Грушевський. Він був лідером, головним конструктором політики Української ЦентральноЇ Ради, мав великий вплив на її рішення, був ініціатором та співавтором найголовніших документів. Незаперечною заслугою Грушевського стало те, що Центральна Рада за рік пройшла шлях від обережних гасел за автономію України до проголошення суверенної, ні від кого незалежної Української Народної Республіки в січні 1918 року та прийняття її Конституції уже в квітні 1918 року.
Характер Української революції динамічно змінювався, змінювалися і лідери. На політичній арені з'являється П. Скоропадський, згодом С. Петлюра. Михайло Грушевський відійшов від активної внутрішньої політики, 1919 року емігрував, проживав у Празі, Відні, використовував усі можливості, щоб привернути увагу світової громадськості до України, продовжував науково-організаційну діяльність.
1924 року, заради продовження масштабної наукової праці, завершення "Історії України-Руси", що неможливо було без українських архівів та бібліотек, Михайло Грушевський змушений був піти на компроміс з встановленою в Україні радянською владою і повернутися на Батьківщину. Наукові заслуги історика були поціновані навіть більшовицьким урядом: 1923 року його було обрано академіком Всеукраїнської академії наук, 1929 року — Академії наук СРСР. В Україні вчений очолив Історичну секцію ВУАН, навколо якої об'єдналися всі історичні установи, провідні дослідники і талановита молодь.
І все це в умовах постійного, з перших днів повернення, нагляду репресивних органів ДПУ-НКВС, які зібрали 8 томів наклепів і доповідних на "неблагонадійного" Грушевського. 1931 року вчений змушений був виїхати до Москви, підданий короткочасному арешту у справі так званого "Українського національного центру". Після звільнення до кінця життя Грушевський не почував себе вільною людиною. На початку 1930-х рр. була ліквідована Історична секція ВУАН. Закриті видання, зазнали репресій учні і співробітники. Трагічно загинули в таборах донька Катерина, брат Олександр, племінник Сергій, інші родичі. Бо вони належали до роду Грушевських.
ПРЕЗЕНТАЦІЯ Михайло Грушевський: життя і діяльність
2. ІСТОРІЯ ТА ІСТОРИК
Автор: Тарасюк Олег Андрійович, вчитель історії Скалівського навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» Новоархангельської районної ради Кіровоградської області.
З ім’ям М.Грушевського пов’язані знаменні події в історії української науки, культури, національно-державного відродження України. Він є видатним українським істориком, провідним організатором академічно-наукoвого життя, відомим суспільно-політичним діячем українського відродження ХХ ст.
Актуальність теми. Утвердження незалежності України, становлення громадянського суспільства, формування його ідеології відбувається в умовах бурхливого зростання інтересу до історичного минулого нашого народу. Виникає закономірність того, що до активного політичного життя суспільність може бути готовою завдяки знанням історії, культури, усвідомленню ролі своїх провідників та діянь певної історичної постаті. Зазначене ставить перед історичною наукою завдання тісно зв’язати минуле з сучасним, відтворити шляхи еволюції історичних явищ, показати історіографічний процес в Україні як невід’ємну частину світового розвитку історіографії.
Діяльність і творчість Михайла Сергійовича створили цілу епоху в інтелектуальному, науковому, національно-культурному і державному розвитку нової України і орієнтують нас у майбутнє. Як творець всебічної багатотомної “Історії України-Руси”, непересічний організатор науки М.Грушевський вимагає ґрунтовного наукового вивчення. Вивчення і узагальнення масиву джерел, літератури про М.Грушевського, українську історичну науку на зламі ХІХ – ХХ ст. диктується незадовільним станом процесу дослідження зазначеної теми. Аналіз існуючої історіографічної ситуації, наявність праць, в яких досліджуються окремі питання розвитку тогочасної історичної науки представниками різних наукових напрямків, викликали необхідність подальшої, більш поглибленої розробки й удосконалення науково-дослідницької практики. Такий підхід обумовлений сучасним станом української історичної науки.
Для дослідження поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
– визначити етапи розвитку наукових знань про наукову діяльність, історичну творчість М.Грушевського і трансформацію цих знань у наукове грушевськознавство;
– показати сучасний стан дослідження біографії, етапів життя, періодів творчості М.Грушевського;
– проаналізувати стан вивчення проблеми: М.Грушевський і наукові школи в українській історіографії;
– показати процес дослідження методологічних настанов, історичної та історіографічної концепцій М.Грушевського.
Головна заслуга М. Грушевського як вченого-історика полягає у тому, що він вперше ґрунтовно проаналізував основні віхи вітчизняної історії, розробив концепцію історичного розвитку українського народу, довів, що наш народ має своє власне прикоріння. «Так, ми Київська Русь, - писав Грушевський, - але разом з тим український народ, осібний народ, з своєю осібною мовою, історією, письменством». Монументальна «Історія України-Руси» М. Грушевського - це, по суті, історична Біблія українського народу, фундаментальний твір, що повстав на величезному архівному матеріалі, і є свідченням вагомого внеску працелюбного українського народу у світову культуру й цивілізацію. Якщо постаті Тараса Шевченка й Івана Франка, хоч і в заідеологізованій ретуші, в цілому не підлягали забороні, то Михайла Грушевського, якщо і згадували, то неодмінно з негативними ярликами. Його наукова, культурницька, педагогічна, громадська та політична діяльність неодмінно подавались у викривленому віддзеркаленні. Протягом десятиліть геніального вченого і політичного діяча неодмінно зображали буржуазним націоналістом, ідеологом і натхненником української контрреволюції, хоч він був соціалістом-революціонером і одним із вождів української революції та федералістом. Його вважали ворогом Радянської влади, хоч він виступав за найширше, але рівноправне співробітництво з нею та агентом айстро-німецького імперіалізму, хоч він був його непримиренним ворогом. І найабсурдніше: його виставляли заклятим ворогом українського народу, хоч він залишався його вірним сином до своєї смерті та фальсифікатором історії України, хоч нічого глибшого і достовірнішого за його історичні дослідження на цій ниві ми досі не маємо. Саме за це його ненавиділи вороги України, української нації, усі, що соціалістами і революціонерами ніколи не були і не будуть. Його ненавиділи як вченого, як найбільшого історика України, як людини невсипущої праці – ненавиділи всі ті, хто були десь там біля історії України – псевдонауковці, усі ті, кого дратувало те, що Україна мала історика світового рангу. Його ненавиділи як одного з найбільших організаторів української науки – ненавиділи апаратники від науки, приставлені до того, щоб в Україні не було української науки, функціонери, що нищили українські гуманітарні науки та історичну пам'ять українського народу.
Могутня зброя вченого - це його концепція безперервності українського історичного процесу. Вона озброювала тих, хто мріяв про волю України, ставала дороговказом для дослідників національної минувшини.
Об’єктом дослідження є процес становлення та розвитку наукових знань про М.Грушевського, історичну науку в Україні 80-х рр. ХІХ– початку ХХ ст. Предметом роботи є вивчення цього періоду на різних етапах історіографії, розвитку основних тенденцій у вивченні М.Грушевського як провідного ідеолога, лідера й організатора історичної науки, її інструментарію у 80-х рр. ХІХ– на початку ХХ ст.
Вагомим чинником відозміни суспільного сприйняття М.Грушевського є діяльність наукових громадських організацій, насамперед Українського історичного товариства, яке очолює Л.Винар. Від 1990 р. останнє активно впливає на свідомість, передусім українських істориків, а відтак і ширшого громадського загалу. Суто наукові завдання УІТ - видання й поширення «Українського історика», серій монографій та джерел із галузі грушевськознавства, проведення форумів учених, підтримка молодих дослідників - набувають і відповідного громадського резонансу. Особливо помітними подіями стало проголошення з ініціативи УІТ 1991 р. ювілейним роком М.Грушевського (на рік раніше від прийняття рішення про відзначення на державному рівні) й 1996 р. міжнародним роком М.Грушевського.
Список використаних джерел:
1. Бурлака Г. Літературна творчість Михайла Грушевського // Дивослово. - 2009. - № 1 . - C. 48-54.
2. Винар М.С. Сучасний стан Грушевськознавства //Пам'ять століть. - 1997. - № 2. - C. 62-70
3. Владовська Т. Видавнича діяльність Михайла Грушевського/ Т.Владовська //Дивослово. - 2001. - № 2. - C. 22-23.
4. Гирич І. Спадщина М.Грушевського і сьогодення //Історія України. - 2001. - № 43. - C. 4-7
5. Дашкевич Я. Михайло Грушевський - творець концепції української національної науки // Наукове товариство імені Т.Шевченка і українське національне відродження. Зб. наук, праць і матеріалів Першої наукової сесії НТШ. Березень 1990. - Л., 1992. - С.65.
Презентація Історик та історія