Дискусія
Дискусія
Дискусією (від лат. discussio - розгляд) у дидактиці називають метод навчання, який ґрунтується на обміні думками з певної проблеми.
Сучасна дидактика визнає велику освітню й виховну цінність дискусій. Вони вчать глибокому розумінню проблеми, самостійній позиції, оперуванню аргументами, критичному мисленню, здатності зважати на думки інших, визнавати вдалі аргументи, краще розуміти іншого, сприяють уточненню власних переконань і формуванню власного погляду на світ.
Перші спроби використовувати в навчанні обговорення учнями певних проблем були здійснені на початку XX століття в межах інноваційного пошуку прибічників "нового виховання". Але справжнього розвитку використання дискусії в навчальному процесі в школі набуло в останні десятиліття. У радянській педагогіці дискусійна модель навчання не розроблялася, тому що сам метод суперечив загальній спрямованості системи навчання.
До дискусії у вітчизняній дидактиці звертаються наприкінці 80-х років, але постійно зауважуючи на необхідності ретельної підготовки учнів до такого виду діяльності. Хоча логічно виникає питання: яким чином можна підготувати учнів до дискусії, не впроваджуючи її в навчання?
Найбільший досвід використання дискусії в навчанні історії накопичено в американській педагогіці: проведення дискусій на історичному матеріалі необхідно починати з постановки конкретного історичного питання; не слід висувати питання на зразок: хто правий, а хто - ні в тому чи іншому питанні; в центрі уваги має бути ймовірний перебіг (Що було б можливим за тим чи іншим збігом обставин? Що міг здійснити той чи інший історичний діяч для досягнення даної мети або від яких дій утриматися? Чи відбиває ця мета дійсні інтереси соціальних груп, яку він репрезентує? Чи були альтернативні дії?); всі висловлювання учнів мають бути у контексті обговорюваної теми; вчитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати учнів робити те саме; всі твердження учнів повинні супроводжуватись обґрунтуванням, для чого вчитель ставить питання на зразок: "Які факти свідчать на користь твоєї думки?", "Як ти мислив, коли дійшов такого висновку?"; дискусія може закінчуватися як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між учасниками дискусії.
У світовій практиці використання дискусії в навчанні історії набули поширення різні варіанти організації обміну думками між учасниками навчального процесу. Найбільш уживаними, серед них є: "круглий стіл" - бесіда невеликої групи (не більше 5 учнів), які на рівних обговорюють визначене питання, спілкуючись як один з одним, так і з рештою учнів класу, що складають аудиторію, в якій проходить "круглий стіл"; засідання експертної групи (або петельна дискусія) - обмін думками у групі з 4-6 учнів із заздалегідь призначеним головою. Відбувається у два етапи: 1) обговорення означеної проблеми всіма учасниками групи; 2) виклад позиції групи у вигляді невеликих (3-5 хв.) виступів кожного її члена перед усім класом. Обговорення цієї позиції з класом не передбачається; форум - вид дискусії, подібний до засідання експертних груп, але на другому етапі відбувається обмін думками з аудиторією (класом); симпозіум - обговорення думок членів групи у вигляді виступів із заздалегідь підготовленими повідомленнями, які відбивають їхні погляди, після чого виступаючі відповідають на запитання класу.
Ще одним різновидом дискусії є дебати. Дебати - це обговорення, побудоване на основі заздалегідь підготовлених і зафіксованих виступів представників двох протилежних за позицією груп. Завданням учасників дискусії є висування своїх аргументів "за" і "проти" і в такий спосіб переконання решти учасників. Судове засідання - обговорення у вигляді слухання справи за участю обвинувачуючої сторони, суду та захисту. Концентричні кола - за початковою фазою схожі на "круглий стіл", але спілкування членів робочої групи з аудиторією здійснюється через обмін позиціями: робоча група стає аудиторією, а аудиторія перетворюється на групу дискутуючих. "6x6x6" - одночасне обговорення шістьма групами з шести учасників певної проблеми протягом 6 хвилин. Потім ведучий створює шість нових груп таким чином, щоб у кожній із них знаходився учасник, який працював у попередній дискусійній групі.
Організація дискусій дуже міцно пов'язана із груповою роботою. Усі види дискусій передбачають поділ класу на робочу групу (ті, що дискутують) та аудиторію (тих, хто бере участь у дискусії з точки зору спостерігача) або кілька груп-учасників дискусії (дебати, судове засідання, 6x6x6 тощо). Навіть об′єднання учнів у групу для розв'язання визначеного навчального завдання, шляхи виконання якого інструктивно не визначені, вже містить у собі основу для дискутування з приводу розподілу ролей можливих варіантів його виконання, форми подання тощо.
Хоча зовні деякі види дискусії можуть справляти враження учнівських експромтів, які не вимагають групової підготовки ані з боку вчителя, ані з боку учнів, таке враження хибне: за зовнішньою легкістю приховується ґрунтовна підготовча робота вчителя. При плануванні дискусії вчитель враховує кілька важливих моментів: час, необхідний для проведення дискусії, її узгодженість з іншими видами роботи під час навчального заняття; місце, яке має давати можливість здійснювати всі необхідні пересування учнів і створювати оптимальні умови для обговорення учнями проблеми і стеження за його перебігом решти учнів; матеріали, необхідні для роботи учнів та наочного подання її результатів; письмові інструкції щодо способу виконання завдання; вміння учнів працювати в групі. Протягом усієї роботи груп учитель тримає в полі зору три основні моменти: мета, від якої під час дискусії не слід відхилятися; час, якого слід дотримуватися, щоб встигнути здійснити визначену мету; підсумки, які треба підбити, щоб не втратити сенс самої дискусії.
Робота учнів у дискусійній групі також є чітко організованою. У більшості випадків учні здійснюють розподіл ролей у межах групи, обираючи ведучого або організатора, завданням якого є організація обговорення питання, залучення до нього всіх членів групи; аналітика, який ставить питання учасникам під час обговорення проблеми, піддаючи сумнівам висунуті ідеї та формулювання; секретаря - особу, яка веде протокол, фіксуючи все, що стосується рішення проблеми, та зазвичай виступає перед класом, доводячи позицію своєї групи; спостерігача, який оцінює участь кожного члена групи за визначеними вчителем критеріями. Крім того, може обиратися учень, який стежить за часом, черговий.
Схема проведення дискусії нескладна: введення учнів в проблему - розподіл учнів на групи і визначення в їх межах ролей - конкретизація завдань - обговорення проблем у малих групах - звіт про обговорення перед класом - загальне обговорення - підбиття підсумків.
Суттєвим елементом дискусії є її вступна частина, оскільки саме в ній створюються емоційний та інтелектуальний настрій наступного обговорення. Це своєрідне запрошення до жвавого обговорення визначеної проблеми, яке може бути здійснено у вигляді викладу проблеми, опису конкретного випадку, невеличка рольова гра, демонстрація фільму або ілюстративного матеріалу, запрошення експертів, використання останніх новин, інсценування будь-якого епізоду, стимулювання серією питань на зразок: "Чому? Що б сталося, якщо...?"
Запорукою успішності дискусії є її чітка організація, яка досягається завдяки кільком чинникам. По-перше, це ретельне планування дискусії. Складання плану дозволяє організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення самої дискусії.
По-друге, чітке дотримання правил ведення дискусії всіма її учасниками, які можна узагальнити в кількох положеннях: виступи мають здійснюватися організовано (кожен учасник може виступати лише з дозволу ведучого, повторний виступ може бути тільки після певного проміжку часу, не можна дозволяти лайки між учасниками); кожен виступ має бути аргументований фактами; під час обговорення слід надавати можливість висловитись кожному учаснику; кожне висловлювання має бути уважно розглянуто; під час обговорення неприпустимо "переходити на особистості", навішувати ярлики, вживати принизливі висловлювання тощо.
По-третє, обов'язковим є дотримання визначеного регламенту. Краще, коли час залишиться: його можна рівномірно розподілити наприкінці дискусії між учасниками, ніж якщо не вистачить часу на колективне обговорення та підбиття підсумків.
По-четверте, добре продумане й ефективно здійснене керівництво ходом дискусії з боку вчителя: надання учням часу на обміркування питань; утримання від невизначених питань та питань подвійного змісту; зміна спрямування думок учнів у разі їх відхилення від основної теми і мети дискусії; пояснення висловів дітей системою уточнюючих питань; попередження надмірних узагальнень; стимулювання учнів до поглиблення думок та інші.
Загалом, у світовій дидактиці дискусія оцінюється як досить ефективний метод навчання. Дослідження американських учених довели, що під час дискусії запам'ятовується 40% навчального матеріалу, що вдвічі більше, ніж під час перегляду фільму, в чотири рази більше, ніж у процесі самостійного читання, та у вісім разів більше, ніж при слуханні лекції . Але використовуючи дискусію в навчанні, на думку американських вчених, необхідно враховувати те, що вона поступається викладу матеріалу вчителем за ефективністю подання інформації, проте високоефективна для закріплення матеріалу, його творчого осмислення та формування ціннісних орієнтацій.
Організація дискусії на уроці вимагає, щоб учні добре знали тему, мали досить часу для її аналізу, розуміли факти, що до неї включаються, і були зацікавлені проблемами, які обговорюються. Такі особливості дискусії як методу навчання в основних рисах визначили цільову спрямованість її використання - закріплення і творче застосування навчального матеріалу - і, відповідно, характер моделей навчання на основі дискусії. Згідно з логікою застосування дискусії як методу закріплення навчального матеріалу і стимулювання пізнавальної діяльності учнів, можна визначити кілька варіантів моделювання навчальних тем на основі дискусії: побудова вивчення теми як підготовки до дискусії за всім матеріалом, яка відбувається на останньому (або останніх) уроках; включення дискусійного компоненту в окремі уроки теми на етапах перевірки домашнього завдання й закріплення щойно вивченого матеріалу; побудова навчання як самостійної або групової роботи учнів з обговоренням її результатів.
Найбільш поширеним у вітчизняній методиці навчання історії є перший варіант моделювання, коли вивчення теми завершується дискусією з основних питань або з ключової проблеми теми.
Оскільки дискусія має точитися переважно навколо різних поглядів на проблему, вчителі максимально усувають при поданні матеріалу або організації самостійної роботи оціночні судження з приводу подій, тим самим створюючи умови для розвитку пізнавальної активності учнів.
Урок-дискусія починається з розподілу учнів жеребкуванням або за графіком на стверджуючі та заперечуючі команди. Першим виступає капітан однієї з команд (якщо визначена теза має стверджувальний характер, то це гравець стверджувальної команди, і навпаки). Гравці обох команд уважно слухають і готуються до виступів. Висловити свої аргументи або контраргументи повинні всі учасники команд. Групи інформаційної підтримки стежать за грою і при потребі в додатковій інформації надають допомогу гравцям своєї команди. Групи експертної підтримки стежать за виступом своїх команд і фіксують помилки, щоб наприкінці уроку зробити критичний аналіз і таким чином підтримати свою команду. Суддівська група і хронометрист стежать за дотриманням учасниками уроку регламенту і правил дискусії, ведуть облік активності учасників на спеціально підготовленому бланку, який є звітом про проведення уроку-дискусії .
Останнім часом модель навчання в дискусії почала зазнавати змін, спрямованих на її технологізацію, що знайшло відображення в розробці системи оцінювання участі учнів у дискусії. За кожне висловлювання в дискусії учень отримує заохочувальні або від'ємні бали, які вписуються в спеціальний аркуш. Учитель призначає заохочувальні бали за визначення власного ставлення до питання, яке обговорюється; надання інформації, заснованої на фактах або отриманої учнем під час дослідження; зауваження з даної теми; залучення іншого учня до дискусії. Бали за залучення іншого учня до дискусії (єдина ситуація, коли за одне висловлювання учень може отримати додаткові бали) гарантують високу активність учасників, що запобігає домінуванню в дискусії лише кількох учнів.
Учні можуть також отримувати додаткові бали за уточнюючі запитання, за просування дискусії вперед, вміння слухати, за тактовні зауваження в гострі моменти дискусії, а також за проведення аналогій, оскільки це свідчить про вищий рівень мислення і сприяє розширенню дискусії.
Бали віднімаються за переривання, перешкоджання, монополізування дискусії, особистий наступ, висловлення несуттєвих зауважень. Учень не втрачає балів, якщо тактовно відступить. Найсерйознішим недоліком є монополізування дискусії одним учнем, тому що інші не можуть включитися в дискусію і втрачають можливість отримати бали. Несуттєві зауваження завжди оцінюються від'ємними балами, незважаючи на те, чи вказав на них хтось із учасників. Повторення інформації, вже внесеної до дискусії іншим учнем, чи висловлення зауважень не за темою кваліфікуються як несуттєві зауваження.
Після закінчення дискусії вчитель підраховує бали кожного учня. Система оцінювання 18-хвилинної дискусії така: 0-3 бали = 1, 4-9 балів = 2, 10-14 балів =3, 15-19 балів = 4, 20-24 балів = 5,25 балів = 6.
Разом зі створенням системи оцінювання активності учнів методисти пропонують посилити контроль за опануванням учнями навчального матеріалу під час виконання завдань. Для цього кожна група може приготувати тестові питання, щоб перевірити, чи засвоїли інші дану частину навчального матеріалу, і робити це якомога частіше.
6.1. Метод усіх можливих варіантів («Дерево рішень»)
Так називається техніка, яка використовується для раціоналізації процесу прийняття рішень у ситуації, коли неможливо дати простої й однозначної відповіді на поставлене завдання. Застосовується вона також при аналізі ситуацій і допомагає досягти повного розуміння причин, що привели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.
Зокрема, слід відзначити ефективність його використання на уроках історії під час аналізу суперечливих історичних подій та явищ.
Учасники обговорення детально аналізують усі можливі варіанти рішень і виписують у колонки переваги та недоліки кожного з них, а також ті наслідки, до яких вони можуть привести. У ході обговорення учні заповнюють таблицю.
Ця методика дозволяє учням краще зрозуміти механізм прийняття складних рішень, проаналізувати суперечливі дані. Вчитель отримує можливість точніше оцінити рівень базових знань та виявити ступінь підготовки учнів.
Проблема
|
Варіант 1 |
|
|
Переваги |
Недоліки |
|
|
|
|
Варіант 2 |
|
|
Переваги |
Недоліки |
|
|
|
|
Варіант 3 |
|
|
Переваги |
Недоліки |
Методика проведення обговорення:
1. Учитель формулює завдання для обговорення.
2. Учасники отримують базову інформацію з проблеми, історичні документи, факти тощо (це може бути частиною домашнього завдання напередодні обговорення).
3. Учитель об'єднує учнів у групи по чотири-п'ять осіб та визначає час для виконання завдання (10-20 хв.). Працюючи в групах, учні заповнюють таблицю, записуючи в стовпчики переваги і недоліки кожного варіанта, і приймають рішення з проблеми.
4. Представники кожної групи доповідають про результати. Учитель порівнює отримані результати, запитує чому групи прийняли такі рішення, відповідає на запитання учнів.
На уроках історії часто виникають проблемні ситуації, при обговоренні яких можна застосовувати цей метод:
· Переяславська угода 1654 року;
· Об'єднання українських земель у вересні 1939 року;
· Україна і НАТО;
· Чи мають атомні електростанції майбутнє в Україні?
6.2. Дискусія у формі акваріуму
1. Вчитель ставить проблему, знайомить з нею клас.
2. Об'єднує учнів в малі групи (переважно вони розміщуються колом).
3. Учитель або учні вибирають представника, який буде представляти позицію групи всьому класові.
4. Групам дається час для обговорення проблеми і підготовки спільного рішення.
5. Учитель збирає представників груп в центрі класу (або на першу парту), щоб вони висловилися і відстояли позицію своєї групи у відповідності до отриманих настанов. Крім представників, які сидять у колі, ніхто не має права висловлюватися, правда, учасникам груп дозволено передавати вказівки своїм представникам записками.
6. Вчитель може дозволити і представникам, і групам взяти невелику перерву (1-2 хв) для консультацій.
7. "Акваріумне" обговорення проблеми між представниками груп закінчується у визначений регламентом час або після досягнення рішення.
8. Після такого обговорення проводиться критичний аналіз прийнятого рішення всім класом.
Цей варіант дискусії цікавий тим, що тут зроблено наголос на сам процес розкриття точки зору, її аргументацію. Залучення всіх учасників досягається участю кожного на початку обговорення, після чого група зацікавлено стежить за роботою і підтримує зв'язок зі своїми представниками. Перебування в полі зору всього класу п'яти — шести чоловік концентрує сприйняття всіх учнів на основних позиціях.
6.3. Дискусія у стилі телевізійного ток-шоу
Така форма проведення дискусії, під час якої декілька осіб обговорюють проблему у присутності аудиторії, поєднує переваги лекції та дискусії у групі. Група з 3-5 осіб веде дискусію на обрану тему у присутності решти учасників. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку чи ставлять запитання учасникам. Дискусія у стилі телевізійного ток-шоу дає можливість висловити різні погляди стосовно певної теми. При тому слід врахувати, що основні учасники обговорення повинні бути достатньо компетентні і добре підготовлені до дискусії. Важливо також, щоб усі учасники мали рівні можливості висловити свої міркування (виступ не повинен перевищувати 3-5 хв.) Ведучий повинен стежити за тим, щоб учасники не відхилялися від теми обговорення.
Методика проведення дискусії:
· Ведучий визначає тему дискусії, обговорює умови проведення дискусії (тривалість виступів тощо).
· Ведучий розміщує учасників дискусії так, щоб "глядачі" сиділи навколо столу основних дійових осіб.
· Ведучий розпочинає дискусію: представляє основних учасників дискусії та оголошує її тему.
· Першими виступають основні учасники. Їхні виступи тривають не більше двадцяти хвилин, після чого ведучий запрошує решту учасників узяти участь в обговоренні. "Глядачі" висловлюють свою точку зору і ставлять запитання.
· Після закінчення дискусії ведучий підводить підсумки, коротко аналізує висловлювання основних учасників.
6.4. Метод «Займи позицію»
Рекомендується використовувати для виявлення двох (трьох) точок зору, які необхідно аргументувати.
Висуваючи свою позицію, учні на практиці використовують уміння захищати власну позицію; вчаться вислуховувати інших; прогнозують, які наслідки будуть мати індивідуальні позиції.
Організація роботи:
1. Запропонуйте учням дискусійне питання і попросіть їх визначити власну позицію щодо цього питання.
2. В протилежних кінцях кімнати розмістіть написи: "так", "ні", "не знаю" (варіанти: "згодна (ий)", "не згодна(ий)", "і так і ні ").
3. Прийняття рішення учнями повинно бути відображене переходом до того місця, де є таблички, своєрідне "голосування ногами".
4. Запропонуйте учням з кожної групи висловити аргументи на захист своєї позиції. Дайте можливість в групах, що утворилися, підібрати нові аргументи.
5. Після викладу різних точок зору запитайте, чи не змінив хто-небудь з учасників своєї думки і чи не хоче перейти до іншого напису.
Попросіть тих, хто перейшов, пояснити причини свого переходу (вказати які аргументи були найвагоміші).