Метод «Демаршів»
Метод «Демаршів»
Демарш (від фр.demarche — дія, вчинок) — особлива форма навчального заняття (урок або кілька уроків), яка базується на практичних діях, пов'язаних певним пізнавальним завданням і призначених для творчого самостійного виконання учнями. Робота за цим методом передбачає співробітництво, проблемне навчання, суб'єкт — суб'єктні відносини, впровадження дискусії. Основним завданням методу є перетворення навчання у постійний пошук. Змістом навчання є певні способи діяльності, які використовуються учнями під час розв'язання проблемних ситуацій та їх обговорення в групі та в класі. Тому визначений програмою матеріал подається як серія проблем.
Оптимальною є групова робота учнів, оскільки вона поєднує в собі індивідуальний пошук і обмін ідеями. Контроль з боку вчителя має непрямий характер. Всіляко заохочується само- і взаємоконтроль та самооцінка. Використовуючи метод демаршу, вчитель підбирає факти, що містять протиріччя (про історичні події, історичних діячів). Після аналізу документів учні самі формулюють проблему і за допомогою мозкового штурму визначають шляхи її вирішення. Залежно від кількості пропонованих варіантів формуються дослідницькі групи (вони досліджують причини, хід, наслідки історичних подій) та підводять підсумки шляхом дискусії.
Дана модель навчання була розроблена відомим французьким педагогом А.Бассісом у 60-90-х роках і випробувана в деяких школах Парижа та школах інших міст Франції та у франкомовних країнах Африки. У другій половині 90-х років модель знайшла прихильників як у Росії, так і в Україні. Модель навчання за "методом демаршів" увібрала багато ідей нового виховання Франції: самостійну пошукову діяльність учнів, співробітництво, проблемне навчання, суб'єкт-суб'єктні відносини, впровадження активних методів навчання, передусім гри і дискусії. Це значно ускладнило її зіставлення з певною групою моделей. Враховуючи те, що домінуючими в моделі є пошукові методи з кількарівневим обговоренням пошукової діяльності учнів, її з деякою "натяжкою" можна віднести до моделі навчання як дискусії.
Метою навчання, за А.Бассісом, є розвиток особистості з новим менталітетом - самостійної, творчої, соціально відповідальної й конструктивно озброєної, здатної позитивно впливати на власне життя й на навколишній світ; особистості, позбавленої рабських виконавських задатків, з глибокою вірою в себе, свої здібності, такої, що може реалізувати здібності задля особистого й загального щастя.
Досягти цієї мети можна лише за умов перетворення навчання в постійний пошук. Навіть одну з своїх головних праць А.Бассіс назвав "Я шукаю, отже, я навчаюсь". Освіта - це не отримання готових знань та постійні звіти про те, що завчив, а пошук - пошук-дослідження, пошук-мандрівка зі своїми відкриттями і пригодами, пошук індивідуальний і колективний.
Таке навчання ґрунтується на принципах: відвертості, доброзичливості і співробітництва; особистої зацікавленості (звернення навчання не лише до розуму дитини, а й до її почуттів, до того, що викликає її особисте зацікавлення в темі, що вивчається); рівності (працюючи разом з усіма, вчитель є рівний з учнями в пошуку знань); самостійності (вчитель не поспішає відповідати на питання, а дає учневі можливість самостійно дійти висновків); дозування інформації (подання інформації невеликими дозами); гласності та самооцінювання (відмова від офіційного оцінювання роботи учня (не хвалити, не лаяти, не виставляти оцінки) і створення умов для самооцінювання й самокорекції через соціалізацію та афішування).
Змістом навчання за "методом демаршів" є певні способи діяльності, якими навчається учень під час розв'язання проблемних ситуацій та їх обговорення в групі та класі. Тому визначений програмою матеріал подається як серія проблем.
Учасники процесу навчання розглядаються як вільні суб'єкти, які здійснюють спільну пошукову діяльність. Учитель виступає в цій моделі навчання в новому образі: це не той, хто стримує, пригнічує природу дитини, а той, хто, як скульптор, іде за нею.
Організація навчання за моделлю А.Бассіса відбувається за допомогою демаршів. Демаршами називають основні методи, за допомогою яких здійснюється заняття. Вони застосовуються у визначеній послідовності, створюючи особливий ритм дій педагога. До них належать: індукція (наведення) - створення емоційного настрою, підключення підсвідомості, створення особистісного ставлення до предмета, що обговорюється. Основою для індукції може бути слово, образ, предмет, звук мелодія, текст, малюнок... - все, що може розбудити почуття, викликати потік асоціацій, спогадів, запитань; самоконструкція - індивідуальне створення гіпотези, рішення, тексту, малюнка та інше; соціоконструкція - створення гіпотези, рішення, тексту... групою учнів на основі досвіду учнів, отриманого під час попереднього демаршу; соціалізація - оприлюднення всього того, що було зроблено учнями індивідуально, у парах та у групах. При цьому обов'язково оголошуються всі варіанти, запропоновані учнями; афішування - виставлення на загальний огляд виконаних робіт для ознайомлення та обговорення; розрив - внутрішнє усвідомлення учнями неповноти або невідповідності своїх старих і нових знань, внутрішній емоційний конфлікт, який підштовхує до заглиблення у проблему, до пошуку відповідей, до зіставлення нових знань з літературою та науковими джерелами; рефлексія - оцінка самими учнями власних почуттів, знань та світовідчуття.
На кожному етапі пріоритетною є індивідуальна, групова або колективна форма організації навчання. Хоча А.Бассіс вважав оптимальною саме групову роботу учнів, оскільки вона поєднує в собі індивідуальний пошук і обмін ідеями, в його моделі представлені й інші форми організації навчання. Прибічники нового виховання надають перевагу активним методам навчання: розв'язанню проблемних ситуацій, самостійній роботі, дискусії, грі тощо. Контроль з боку вчителя має непрямий характер. Усіляко підтримується само- і взаємоконтроль та самооцінка.