Метод вільних дебатів, Моделювання, ігри і вистави, Сократичні семінари та Метод Таби

17.02.2014 18:01

Метод вільних дебатів

Вільні дебати у великих аудиторіях (декілька десятків учасників) дають змогу продемонструвати знання, поділитися досвідом, ідеями. Використання цієї форми дискусії має на меті навчити учнів висловлювати свої погляди спокійно, у товариській атмосфері. Учасники дискусії повинні вміти подати аргументи "за" чи "проти" ідеї, що її обговорю­ють; переконати опонентів у правильності своєї позиції за допомогою чіткої аргументації. Неприйнятними при тому є будь-які агресивні випа­ди в бік співрозмовників. Час виступу кожного учасника під час деба­тів обмежений та однаковий для усіх.

Практика проведення дебатів показує, що для ефективного обговорен­ня проблеми необхідно створити групу у складі двадцяти осіб і дати час до 45 хв. Обговорення повинен проводити ґрунтовно підготовлений, досвідче­ний керівник, який має авторитет серед учасників. Методика проведення дебатів:

·     під час підготовки дискусії її керівник має спланувати загальний хід бесіди і повідомити учасникам тему запланованої дискусії;

·     відкриваючи дебати, ведучий нагадує тему та представляє план про­ведення обговорення;

·     ведучий стежить за регламентом та обмежує виступи учасників — 3-5 хв. Він прагне залучити до дискусії якомога більшу кількість учасників, надаючи їм слово;

·     упродовж дискусії ведучий виносить на обговорення наступні пункти плану та підводить підсумки кожного пункту.

Після закінчення обговорення керівник підбиває загальний підсу­мок обговорення або надає таку можливість одному з учасників, ана­лізуючи подібність та відмінність позицій з кожного питання. Підсу­мовуючи, доцільно використати таблицю, складену під час дискусії, на­кресливши її на великому аркуші паперу чи збільшивши її з допомо­гою проектора.

8. Розвиток громадянської грамотності

Опрацювання друкованих матеріалів. Мета, поставлена перед учите­лем — навчити вихованців читати, розуміти, аналізувати та використовувати різні друковані матеріали у класі та щоденному житті. Важливо й те, як учні використовують друкований текст. Особливо це стосується таких матеріа­лів, як статті у газетах, виступи політичних та громадських діячів, а також тексти законів. Усе це розвиває громадянську грамотність учнів. Така фор­ма взаємодії — суттєвий компонент навчального процесу.

Набір матеріалів може бути різноманітний залежно від доступності та важливості теми, що вивчається. Наприклад, під час вивчення конкретної політичної події учні можуть використовувати підручник як основне джерело інформації, доповнюючи його газетними та журналь­ними публікаціями, звітами про засідання державних та суспільних ор­ганізацій, присвячених цій події, особистими спогадами та політичними промовами учасників, текстами законів та судових розглядів, дотичних до даної події, літературними творами, що описують цю подію, статис­тичними даними тощо. Чим ширше коло джерел використовується у процесі вивчення матеріалу, тим глибше його розуміння досягається.

Усі друковані матеріали мають спільні властивості. Пропонований пере­лік запитань доцільно використовувати для опрацювання усіх друкованих матеріалів.

Як працювати з документом? Дайте відповіді на наступні питання:

·     Хто є автором документа? Хто, окрім автора, брав участь у підготовці документа? Що ви знаєте про цих людей? Яку додаткову інформа­цію змогли б ви відшукати про авторів документа?

·     Коли був написаний чи створений документ? Яке значення має час написання документа?

·     Де відбулися події, про які йдеться у документі? Яке значення має місце, де відбулися згадані в документі події?

·     Які факти наведені в документі та які висновки на підставі них можна зробити?

·     Чому був створений документ? Що було приводом для його створення?

·     Що спричинило описані в документі події?

·     Як документ допоміг Вам більше дізнатися про історичну подію, що є предметом вивчення?

 

 

Моделювання, ігри і вистави

Моделювання — це вид гри, що залучає учнів до абстрактної чи вига­даної ситуації, що є спрощеним, але живим прикладом реальної події. На відміну від гри чи справжньої вистави цікавою рисою моделювання є висо­кий рівень непередбачуваності.

Моделювання більш вільне в тому сенсі, що ніхто насправді не знає, якими будуть результати. Вони значною мірою залежать від того, як будуть зіграні ролі. У тексті представленої вистави є слова автора, учасники лише відтворюють їх і не мають великого простору для фантазії. На проти­вагу цьому моделювання пропонує лише ескіз, короткий опис ролі, опираючись на який, учасник повинен створити своє відчуття світу, розвинути свою точку зору.

Завдання моделювання (можуть бути такими):

·    Забезпечити учнів базою для розвитку творчих здібностей і уяви.

·    Запропонувати учням вільне обговорення в парах своїх поглядів і цінностей.

·    Стимулювати розгляд проблеми учнями і вирішення її в умовах, що моделюють реальне життя.

·    Сприяти просуванню учнів до аналізу й оцінки альтернативних дій.

·    Залучати учнів до процесу прийняття рішень, що є частиною суспільної чи групової діяльності.

·    Надати можливість переглянути і проаналізувати рішення, прийняті упродовж заняття, порівняти вигадану ситуацію з реальною.

Різновидом моделювання є Парламентські слухання.

Слухання з питань законодавства проводяться для зібрання інфор­мації, на основі чого виробляються рекомендації з питань, що їх регу­люють закони. Участь у занятті, що моделює законодавчі слухання, надає можливість учням краще зрозуміти завдання та механізм діяль­ності законодавчої гілки влади. Учасники набувають навичок визначен­ня і формулювання ідей, інтересів та цінностей, пов'язаних із предметом обговорення. Проведення таких слухань є основним обов'язком зако­нодавчої гілки влади.

Методичні рекомендації.

Підготовчий етап. Учитель повинен допомогти школярам розібратися у питанні, що є предметом обговорення. Необхідно переконатися у тому, що учні добре уявляють роль комітетів у законотворчому процесі. Створіть у класі обстановку, що нагадує зал засідань комітету. Поставте стіл для чле­нів комітету, передбачте робоче місце офіційного репортера від преси, міс­ця для прихильників. Підготуйте таблички з іменами учасників засідання та їхніми посадами (ролями).

Залучення спеціалістів. Слід запросити на урок представника місцевої законодавчої влади або інших органів влади.

Розподіл ролей. Необхідно пояснити учням мету слухання та розподіли­ти ролі (законодавців, прихильників, секретаря, представників преси) між учасниками заняття.

Підготовка учасників заняття. Слід надати учасникам гри достатній час для підготовки до проведення парламентських слухань:

·     члени комітету повинні підготуватися, щоб поставити ключові запитан­ня прихильникам за темою;

·     прихильники повинні визначити свої позиції за темою слухань, підготувати вступну заяву, бути готовими до запитань членів комітету.

Порядок проведення слухання:

·     Голова комітету відкриває засідання, зачитує законопроект та оголо­шує порядок виклику прихильників.

·     Голова комітету викликає кожного з прихильників. Той робить всту­пну заяву, відповідає на запитання членів комітету. Доцільно при­значити учасника слухання, котрий відповідатиме за дотриманням регламенту (3-4 хв. відводиться на заяву, 5-6 хв. триває відповідь на запитання).

·     Голова комітету першим запитує прихильника, потім — членів комітету. Однак, кожний член комітету може поставити запитання або зробити заяву в будь-який час упродовж роботи комітету.

·     Члени комітету вивчають свідчення прихильників, обговорюють законопроект та вирішують, яким буде подальший етап роботи комітету.

Підведення підсумків гри. Хід обговорення залежить від поданого на розгляд законопроекту. Після оголошення комітетом рішення, учителеві слід обговорити з учнями факти та аргументи, представлені на слуханнях, оцінити сильні та слабкі сторони позицій учасників засідання.

Доцільно закінчити обговорення дискусією про ефективність таких уроків, запропонувати учням оцінити якість їхньої роботи, охарактеризувати роботу запрошеного фахівця тощо.

Як зазначалося, моделювання повинно ґрунтуватися на проблемі, що відображає реальне життя. Такі приклади можна знайти в матеріалах преси, історичних документах, дослідженнях та інших джерелах. Обравши тему, слід визначити декілька проблем, інакше гра внаслідок відсутності зацікавленості приречена на невдачу. Наприклад, відома дилема — створення ро­бочих місць та збереження чистоти довкілля.

10. Семінари

Ідея залучення учнів до семінарської форми заняття базується на припу­щенні, що правильно поставлене питання може мати велике пізнавальне значення. Воно стимулює активність учнів. І виходить, що питання важливі­ше, ніж відповідь.

Сократичні семінари

Назва Сократичний семінар визначає коло застосовуваних моделей, що засновані на дискусії за письмовими матеріалами. Один учитель так описує цей метод: "Сократичні семінари — це колективне вивчення обраного текс­ту. Учасники повинні розібратися в ідеях, спірних питаннях і цінностях, знай­дених ними в досліджуваному на семінарі тексті. "Сократичним" він є у тому сенсі, що ведучий семінару починає і веде обговорення, ставлячи критичні питання, спонукаючи учасників аналізувати протилежні точки зору і робити власні висновки, допомагаючи їм у цьому".

Досвідчені вчителі, які опрацьовували пропонований метод ведення се­мінару рекомендують:

·     Текст для обговорення на семінарі слід підбирати такий, що написаний ясною мовою і чітко виражає ставлення автора до даної проблеми.

Матеріали, у яких викладені чужі погляди, наприклад, навчальні тексти, для семінару не підходять. Необхідно використовувати тексти постанов суду, тексти публічних виступів, спогади, поетичні твори тощо.

·     Перед семінаром роздати учням завдання чи перелік запитань, які допоможуть їм у прочитанні та засвоєнні матеріалу.

Завдання можуть передбачати знайти конкретні слова і дати їхнє визна­чення, побудувати діаграму, намалювати карту. Учитель повинен ретельно підготувати перелік питань, спрямованих на те, щоб учні проаналізували запропонований текст.

Найвагоміша тут роль належить учителю, адже від розумної постановки запитань залежить успіх Сократичного семінару.

Наприкінці кожного семінару необхідно провести аналіз роботи і самооцінку учасників. Кожен повинен висловити свою точку зору про семінар як форму навчання і зміст виступів. Корисним було б запитати:

·        Що виявилося ефективним при проведенні семінару?

·        Яким чином можна поліпшити наступний семінар?

·        Що ви відчували в ході заняття?

Таке підведення підсумків наприкінці семінару дає можливість учневі оцінити власні можливості, допомогти іншим учасникам.

Варто зауважити, що на семінарах учень не обговорює окремо обрану проблему, а бере участь у дискусії з приводу ідей, цінностей і проблем, що випливають з матеріалів, з якими всі учасники попередньо ознайомлені.

Для деяких учителів сократичний семінар видається не способом отри­мання нових знань, а інструментом розвитку навичок критичного мислення учнів, спілкування з іншими. Частина педагогів вважає, що це чудовий спо­сіб розвитку навичок засвоєння учнями ідейного змісту тексту.

10.2. Класичний урок-семінар

У навчальний процес середньої школи семінар як форма роботи "прийшов" з наукових кіл, де обговорення різних питань відбувалося самостійно. Для результативного проведення семінару в класі, необхідно вчителю розподілити "ролі" і взяти на себе його змістову підготовку. Зупинимося на розподілі ролей.

1. Доповідач: основну увагу повинен приділити тим положенням, фак­там і поняттям, які в цілому складатимуть певну точку зору, концепцію, позицію, що існують з цього питання. Виклад повинен бути стислим.

2. Співдоповідач: обґрунтовує, аргументує, доводить фактами позиції доповідача. Фактично його завдання — підсилити позицію доповідача.

Їх виступи можуть бути роздрібненими: теза — аргумент, теза — при­клад.

3. Опонент: Незалежно від доповідача вивчає те саме питання, але з критичним ухилом і пропонує учням. Тут важливо переконати учня, що його завданням є критика положень доповідача, а не його самого.

Обговорення організовує вчитель. Проте слід пам'ятати, що там, де є різні позиції, потрібен експерт, який проаналізує всі "за" і "проти", і шукатиме "золоту середину".

4. Експерт — учень, який найглибше розбирається в питанні, має завдання:

·     кваліфіковано порівняти позиції;

·     вказати сильні і слабкі сторони виступаючих, знайти точки дотику.

Для вчителя найвідповідальніший момент — підготовка експерта, оскі­льки вдалий експерт — це виграшний момент уроку.

5. Асистенти, завданням яких є підготовка опорних матеріалів для допомоги попереднім учасникам семінару. Це швидше механічна робота, але підготовка відповідної таблиці, карти, схеми допоможе учасникам виступати більш самостійно, не користуючись конспектами. Чого не вистачає? Дискусії, в яку б втягнувся клас. Для її виникнення необхідні відповідні питання, репліка. Таку роль надає вчитель провока­тору.

6. Провокатор — готує питання до теми, які слід ставити будь-кому з активних учасників семінару. Якість його роботи вважається високою, якщо він підготує питання, яке викличе обговорення, дискусію. На кожну роль може бути обрано по кілька учнів. Якщо для обгово­рення на семінарське заняття виноситься 3-4 питання і вчитель розподіляє ролі, то на підсумковому занятті в семінарі прийматиме участь 24 — 28 чол., знання яких будуть оцінені, що і є досягненням запланованих результатів (на підсумковому уроці  ми ставимо завдання оцінити знання та вміння максимальної кількості учнів у класі).

Критерії обрання семінару як форми проведення підсумкового навчального заняття:

·     достатня кількість змістового наповнення раніше вивченого матеріалу;

·     наявність додаткових джерел інформації, в тому числі міжпредметних;

·     малий обсяг нового змісту (при проведенні семінару на початку вивчення теми);

·     достатня кількість часу (бажано 2 уроки).

Застосовувати форму семінару можна на будь-якому етапі вивчення теми, але, оскільки він включає використання додаткових джерел інформації, най­більш ефективним буде його проведення на підсумкових уроках.

Метод Таби

Хільда Таба в 1969 році на підставі своїх досліджень розробила ряд рекомендацій, що можуть бути застосовані при вивченні громадянознавчих понять на різних уроках. Пропонуємо дві методики з таки­ми  рекомендаціями.

У цих методиках подані питання, які варто задавати учням у зазначеному порядку. Перша методика призначена для того, щоб:

·        визначити, що учні знають з теми, яку треба розглянути;

·        оцінити знання, які вони отримали в результаті вивчення теми;

·        залучити до обговорення досліджуваної теми всіх учнів у класі.

У цій методиці використовуються такі три види запитань:

·        питання, що відкриває обговорення теми заняття;

·        питання, що дозволяє провести узагальнення;

·        питання, що дозволяє дати визначення досліджуваним фактам.

Приклади	Призначення питання
Питання, що відкривають обговорення
Що вам приходить на думку, коли ви чуєте слово свобода? (Які міркування викликає у вас слово свобода?) Що приходить вам на думку, коли ви чуєте ім'я М. Грушевського?	Пропоноване питання дає можливість всім учням у класі взяти на рівних умовах участь в його обговоренні.
Питання, що дозволяють зробити узагальнення
Подивіться на перелік фактів. Чи можна їх поєднати і за якими ознаками?	Змушує учнів упорядкувати інформацію з теми, виходячи з побачених ними спільних і різних ознак і навести обґрунтування прийнятій класифікації.
Питання, що дозволяють дати визначення досліджуваним фактам
Розгляньте першу групу фактів. Чи могли б ви дати їм назву з одного — двох слів?	Від учнів вимагається проведення узагальнення матеріалів з теми і більш глибоке вивчення фактів.

Крім трьох питань, зазначених у сценарії, під час дискусії в міру необхід­ності повинні задаватися нижченаведені додаткові запитання.

Питання, які конкретизують.

Наприклад: Що ви маєте на увазі, говорячи, що учасник подій був одяг­нений дивно?

Питання, що впливають на хід обговорення.

Приклад: Ви пам'ятаєте, яку проблему ми розв'язуємо, чи мені слід повто­рити запитання?

Питання, що підводять підсумок обговорення.

Приклад: Що ми можемо написати на дошці як підсумок нашої дис­кусії? Ви могли б сказати це одним реченням?

Учитель, не оцінюючи відповіді, записує їх на дошці чи папері. Уч­ням також не дозволяється оцінювати відповіді однокласників. Мірку­вання учнів записуються максимально дослівно. Якщо учень багатослі­вний, його просять дати короткий підсумок свого виступу. Учитель по­винен також записати обґрунтування учнів, чому саме так вони розби­вають факти  на групи.

Метою другої методики Таби є: навчити дітей узагальнювати й інтерпре­тувати факти, робити висновки на їхній основі . Як і в першій методиці, використовуються три види питань:

·        питання, що відкриває обговорення теми заняття;

·        питання, що дозволяє проводити порівняння досліджуваних фактів;

·        питання, що дозволяє підбити підсумок обговорення.

Приклади	Призначення питання
Питання, що відкривають обговорення теми заняття
Що ви довідалися під час поїздки? Що ви нового дізналися про українців?	Збір інформації з поставленого питання дає можливість всім учням взяти на рівних умовах участь у обговоренні.
Питання, що дозволяють проводити порівняння досліджуваних фактів
Які відмінності ви побачили між цими двома країнами? Чим відрізнялися підходи до досліджуваної проблеми президента Л.Кравчука від підходів президента Л.Кучми?	Спонукає учнів порівнювати відомі їм факти.
Питання, що дозволяють зробити підсумок
Які висновки ми можемо зробити на підставі проведених досліджень? Після нашого дослідження, що ми можемо сказати про інститут сім'ї?	Від учнів вимагається підведення підсумків обговорення, узагальнень.

При проведенні заняття за другою методикою Таби при необхідності можна ставити додаткові питання, подібні до наведених нижче.

Перевірка повноти охоплення теми.

Приклад: Чи не пропустили ми що-небудь?

Питання, що скеровують увагу учнів на факти.

Приклад: Як вони були одягнені? Скількох чоловік безпосередньо тор­кнулася ця подія?

Питання про підстави висловленої думки.

Приклад: Що ви побачили у фільмі, що дало вам підстави так подума­ти? Чому ви так вважаєте?